?

Log in

No account? Create an account
...Лиш кольорова тінь [entries|archive|friends|userinfo]
ГаляП

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

[sticky post] (no subject) [Nov. 10th, 2012|11:38 pm]
ГаляП
link18 comments|post comment

А В КИЄВІ ДЯДЬКО? [Nov. 18th, 2019|01:28 pm]
ГаляП
(Нотатки, які, звісно ж, і близько не передають сильного враження)

Говорити про роман Володимира Рафєєнка «Мондегрін» — досить небезпечно. Принаймні публічно, Публій Овідій Назон, ти не мій герой. Бо музика пишеться не для того, щоб музикознавці статті видавали, як і всяка пожива — не для того, щоб про неї говорили. Тут би мені категорично заперечив якийсь Сергій Іванович Запоржанин «по прозі», якби такий був. Однак «по прозі» нема й такого. Бо, хоч мої смакові рецептори й розкошували, але вони — мої смакові рецептори. І брати їх на щит у «Карматауні», а це вам не «Комфорттаун» — дуже недалекоглядно, бо карма — вона… дама невблаганна.

«Мондегрін» Володимира Рафєєнка — той кришталевий череп атлантів чи самої долі, про який кажуть, що підробка, але який, можливо, одного разу засвітиться і промовить якусь нетутешню й несосвітенну таємницю. Промовить вустами Гермеса Трисмегіста, і то буде зовсім не логічний вислід із попереднього стану, а щось зовсім інше, і вилупиться воно, як бабка з лялечки.

Отож головний герой. Габрієль Богданович Габінський, 49 років, не лох, а навіть кандидат наук, до війни жив на Донбасі, у місті Z , викладав і вів лаби в універі імені Стуса на гуманітарній катедрі, підробляв, сповідував, як і більшість людей, «катехізис блаженного незнання». «Доля дідусів по лінії мами — ось чого в радянські часи, та й, чесно кажучи, після закінчення тих часів, не знати було вкрай важливо». Ми й не знали. Переважна більшість пересічних і знати не хоче. Про долю свого прадіда та чотирьох його сестер і братиків дізнався Габа Габінський у дорослому віці і в безпечні часи. Як пошепки сказав йому дід, більшовики знищили родинне гніздо заможних сільських інтелігентів (млин і стайні, піаніно, меблі з Варшави, краватки з Парижа…),Read more...Collapse )
linkpost comment

КАКА РАЗНІЦА [Nov. 8th, 2019|11:03 am]
ГаляП
Не розуміти, чому так вивергає й бісить нашу Марусю зелена наволоч, — як не розуміти, чому тая панянка під паном верещить, кусається й цілиться при нагоді коліном йому в пах: він же ж усе робить так, як і її коханий. Кака разніца? Збоку стоїть ОБСЄ у касках і нотує її нецензурні слова й жести, щоб при нагоді подати позов у МКС.
linkpost comment

Прощай, немытая Россия? [Nov. 6th, 2019|10:28 pm]
ГаляП
Коли людина тоне, вона спочатку мусить виборсатися на поверхню, збиваючи бризки, які, можливо, не сподобаються відпочивальникам на комфортних надувних матрацах, і ті подадуть позов у МКС за зіпсуті коктейлі й за те, що людина не пливла собі красиво, а неестетично борсалася. Україна тоне, і вона борсається. А красапети стоять на позиціях рашки і кривлять фізії: фе, який радикалізм і центрування на собі, ніякого моднього лібералізму…

...Читаєш уми, які повилазили, у тому числі, і з Росії, й активно почали скородити націонал-радикалів, і розумієш: прикупивши планктон, вони на чолі з Бубочкою хочуть по бистрячку замутити тут обмиту й підмиту Рашку. Бо України в їхніх баченнях нема.
link3 comments|post comment

Кожна бджілка бере нектар, із якого вигонить мед [Nov. 6th, 2019|08:30 am]
ГаляП
Ми — механізми великої фабрики. Приблизно так, як внутрішні органи людини є частинами досконалого виробництва… Чого? Про це нам судити важко. Частина фізично не може судити про ціле: не оснащена відповідними інструментами. Частині пропонується вірити. Віра — це як правила техніки безпеки. Хто в них вірить — того не затягне в якусь дробильню, не заведе на фабричні манівці, не заманить у відстійник, а хто не вірить — неодмінно втрапить у халепу. Сліпців халепа може підстерігати на кожному кроці. Тож сліпцям краще інструкцій дотримуватися.

Сенс життя. Він непрезентабельний. Якщо вважати людину вінцем природи, пристойного сенсу не знайти. А якщо кубом для перегонки чогось вищого, скажімо, досвіду, — можна. Коли стався страйк гвинтиків — машина різко загальмувала. А коли вони, возомнивши себе вінцем, відпали — перейшла в аварійний режим і зараз дихає на ладан.

Повернути богу богове, а кесарю — кесареве; повернути кухарку в кухню, робітника — в цех, а вченого — в обсерваторію, і без балди. Поставити світ ногами на долівку, а головою в небеса — це як правильно вставити батарейки в ліхтарик. Поки що в небо пукаємо й випорожняємося, а в землю закопуємо таланти. Тому й не світить.

Снилася крислата акація над шляхом. У прозорому осінньому повітрі літали останні листки осені, а вона стояла обвішана, як лямпіонами, китицями духмяного цвіту. Дерева за вікном нагі, як мерці. Відкрилися користані впродовж теплих і плідних днів гнізда. Біля одного — якась заварушка: жестикулюючи хвостом і скрекочучи, сорока проганяє пару інших. Чи не примусять природні аномалії їх до позапланової кладки яєць? Капець якийсь…
linkpost comment

Нотр-Дам де Парі в Києві [Nov. 5th, 2019|09:11 am]
ГаляП
Були часи у моєму житті, коли я робив себе доступним знову і знову, доки в мені не залишилося нічого, окрім сліз.
Дон Хуан

…коли ти за когось або за щось зачепився, то ти приречений виснажити його і себе.
Дон Хуан

link3 comments|post comment

ПІЗНЯ ОСІНЬ [Oct. 30th, 2019|09:51 pm]
ГаляП
Вже не олія, а пастель, гуаш, розбавлена водою, полива, білена бідою, бідон під рішення просте. Це вже не спалахи пожеж, це віра, що король одітий. Але й по вашу віру діти одного разу прийдуть теж. Усе зникає, як кіно з нейтральної стіни екрану. Не набереш в природи краму, прикрити місце щоб одно…
linkpost comment

НЕМАЄ ШЕЛЕСТУ У ЛИПИ [Oct. 26th, 2019|12:17 am]
ГаляП
ХХХ
Уже не золота – іржава,
як перелатаний сіряк,
як в голих кУщах — переляк,
моя в цім світочку держава.
Хто ж так, скажи, тебе обніс,
що соромом, як сонцем, світиш,
що знаєш руський, знаєш ідиш, —
свого сахаєшся до сліз.
Мо, ще грибок піднімеш де,
чи ся проявить хватка ловча?
…Одненька бубка — жаль, шо вовча,
й не зігріва дірявий день.

ХХХ
І ти іскрив, і я іскрила, і зрідка дощик моросив.
Туман обтяжив наші крила, туман підрізав голоси.
Птахи збиваються із курсу, і розбиваються серця.
Ми десь упали у спокусу, а потім спали із лиця…
Ми ще зустрітися могли би, та скрізь тумани і рови,
І листя липи, листя липи на сріблі мерзлої трави

P.S. Не співи — каркання і хрипи. Не стежка — спалені мости.
Пиши присвяти і листи – а липа більш не шелестить,
немає шелесту у липи.
linkpost comment

ШТРИХИ ДО "КЛАВКИ" МАРИНИ ГРИМИЧ [Oct. 24th, 2019|03:54 pm]
ГаляП
Я б не назвала «Клавку» Марини Гримич — романом. Це не «великий за обсягом, складний за будовою епічний твір», це не «Сто років самотності» і навіть не «Століття Якова». Лірична новеля — так би я назвала «Клавку» Марини Гримич..

Щоб ця лірична новеля виросла в роман, як пуп’янок розкривається у троянду, як читачка я б мала дізнатися докладнішу історію репресованих Клавчиних батьків; докладнішу історію і справжні мотиви її несподіваного патрона й жениха Бакланова Олександра Сергійовича. Як читачці роману захтілося б мені й повнішого розкриття образу Бориса Баратинського. Я знаю, як входять у довіру кагебісти, але навіть я, тертий, проте безнадійно довірливий калач, не впевнена, чи Баратинський «хороший», як виявилося під кінець, — чи просто хороший актор-гебіст. І тоді наша Клавка, схоже, потрапить із вогню та в полум’я, чи як там кажуть москалі. Як читачка хотіла б я більше авторських підказок і до образу Клавчиної подруги — хоча на перших сторінках вона являється як сувора й немолода роботодавиця Клавки, — письменниці Єлизавети Петрівни Прохорової. А то самі тонкі натяки…Read more...Collapse )
linkpost comment

Посипати попелом голову і піти толокою відбудовувати Гонтарєвій хату [Oct. 21st, 2019|12:03 pm]
ГаляП
Мама мія, який рейвах вчинили! Як люблять бити і шикувати малі сі! Кожен вважає за обов’язок вилізти й гавкнути. І хто ж ці судді? Чи Ірині Геращенко говорити про гідність? Мене більше лякає стандартна реакція загалу, ніж нестандартний крок хору Верьовки. Патріотична тусовка бачить його у свитах, «реве та стогне Дніпр широкий», бачить культурну тяглість, — але Дніпро змілів і заріс водоростями, культурної тяглості нема, її порвали ворожнеча, жадібність, дурість, зрада. Нема й показушного хору. Хіба в уяві показушного патріота.

Хор складається з людей, у яких є діти й потреби. (Ато, і Тіна Кароль какає). Патріотам замислитися б: хто більше винен — хор, який вирішив заробити (до речі, виступили гарно, поєднання майстерності й місця, в якому вона опинилася, та номера, який виконала, — як поєднання в соусі, що його я недавно для себе відкрила: «солодкий чилі» називається, — пікантне) чи Гонтарєва, яка тупо накрала і втекла в Лондон?

…Десь у своїх лондонських апартаментах вона радіє: лохи такі прості й передбачувані. Не тільки забули гріхи, а зробили героїнею і невинною жертвою. Не здивуюся, якщо вийдуть толокою відбудувати Гонтарєвій хату.А освятити прийде сам Епіфіній.
linkpost comment

navigation
[ viewing | most recent entries ]
[ go | earlier ]