КРИМСЬКІ НОТАТКИ ПРИЧІЛКА
„...Ну ось і все. Що скажеш на кінець?” Із прискоренням закінчуються якісь справи, зашнуровуються течки, ставляться печаті, відсилаються звіти, закриваються теми. Чи можна вважати закритою тему Криму в інтимній частині мого життя? Як мовлять мудрі – не зарікайся. Гаразд – тоді підіб’ємо риску під ЦИМ періодом.

Кілька років поспіль проводила на ПБК літню відпустку з Тарасом і Орестою. Крим – це був той потаємний кольоровий камінець, на який хочеться дивитися взимку і згадувати. Що згадуватиму я цієї зими, дивлячись на жменьку кольорових камінців із місця, де раніше в Коктебелі був нудистський пляж, а тепер – змішаний? Різне згадуватиму... Холод ранкової води, червоне сонце над горизонтом, щербатий місяць, чайхану „Еміне”, гору Волошина. І армію любовників москалів, агресивних і чужих, таке враження, що це не інший народ, а інша цивілізація... Вони запрограмовані на придушення, панування, верховенство, яка там рівність. До паритетних стосунків їх може схилити тільки сила, реальна загроза. Даремно, ой даремно... ви розумієте, що я маю на увазі. Знищили ми свій ядерний арсенал. Як інструмент стримування від би дуже згодився.

...О, гора Волошина – це мій тест на стан душі і тіла: жива – мертва... Укотре з подивом відзначаю, що – жива. І з якимсь веселим азартом – що з року в рік беру висоту легше й веселіше. Правда, такі парадокси мене вже не дивують.

Що я згадуватиму ще? Перший привал у Коктебелі – і перша сутичка на мовному ґрунті. Робила замовлення в каварні, де лишалася стерегти речі, доки Тарас із Орестою домовлятимуться про житло, і попросила серед іншого пляшку сухого білого... здається, Аліготе... „Що таке „пляшка”?” – спантеличено запитала рослява дівчина, що перед тим дуже приязно мені всміхалася. Я сказала, що це українське слово означає москальською – „бутилка”. Я не сказала – „москальською”, сказала – „російською”, проте дівча все одно обурилося й заявило, що вони тут української не знають. „Ну й дарма!” - парирувала я й порадила їй заховати свою недоречну агресію кудись подалі. ...З дівчам ми порозумілися, доки пила вино, каву й чекала своїх.
...Зустріч із нашою господинею (й наступні зустрічі). Найнявши еллінг, наступного року ви вже не погодитеся на квартиру. Еллінг на самому березі моря, під Карадагом, - це кімнатка ( в нашому випадку – дві), кухня й санвузол плюс велика відкрита умебльована тераса та шматок пляжу з тільки нашими лежаками. Не треба вставати вдосвіта, забивати місце, платити за тапчани... Еллінг – це дуже зручно. І дорого. За наш ми платили 650 гривень на добу. В усій околиці, де тулиться вуличка еллінгів, в еклектичній дешевій обстановці нашого, головне – у нав’язливій поведінці господині таїться дрімучий і могутній совок. У кого ностальгуха – в Крим! Білизна запрана, замість підковдри – ще одне простирало. Ковдри смердять. Зате ретельно у нашій присутності були перелічені склянки й виделки з ножами... „Что разобьете – оплатите...” (Слід сказати, що під кінець нашого квартирування вона трохи замислилася і, може, навіть щось зрозуміла...)

Агресія. Справедливості ради, слід сказати, що до певної міри я її спровокувала своїми очікуваннями. Перед поїздкою в Крим читала оповідки про відпочинок у Туреччині, на Кіпрі... Захоплені оповідки... Читала дуже-дуже агресивну суперечку в неті про нелюбов на курортах до москалів. Про їхні нічні куражі... Ну й накликала на свою голову.

Після двох спокійних днів по обидва боки від нашого помешкання поселилася банда московських молодиків: із десяток хлопців та дві бліді баришні. До кінця перебування в Криму ми вже не могли спокійно виспатися. Не знаю, чим вони себе стимулювали, тільки ночі напрольот горлали й крутили важку музику. З подивом для себе відзначила: москалики вживають матюк через слово і не вважають це чимсь таким, що виходить за рамки пристойности... Вживає матюки через слово вся російськомовна тусовка набережної Коктебелю. А неросійськомовної немає. Почувши нашу українську, інколи, бувало, хтось відважно обізветься й собі, як дулю з-під поли покаже, та й знов у лапті. З п’яними і неприродно веселими москалями ми пробували боротися: говорили з ними спокійно, скандалили, скаржилися... Але москальська молодь на ПБК, як дружина Цезаря, - поза підозрою... Перед ними запобігають, їм лестять... І дарма. Відставники вимруть, а молодь – сама чула! – як і ми, обурювалася сервісом і зарікалася надалі відпочивати в Криму. Хитрі кримчаки залишаться при своїх бубнових інтересах, якщо не перестануть лизати задницю трупові, що вже смердить...

Цей москальський наліт старого витриманого розливу, ця поточена шашелем ностальгія. О ці пісні! Ну яке серце істинного совка не розтане, чуючи рік у рік першим ділом на милому сонячному березі незабутній стогін: „...Ах какая женщіна! Мнє б такую...”

На підлозі тераси нашого еллінгу ми виявили три плитки із загадковими зображеннями. (Є фото серед виставлених нижче). Не знаю, чи це плитки з еллінських руїн, чи підробка, але подумалося: Крим має глибоку, тягучу й насичену історію. Якби з голів людей вивітрився чад совка й українофобії, вони б ще могли спробувати (принаймні спробувати) зробити з цього краю пристойний курорт. Гроші, які зараз гребуть житлоздавачі, вони просирають. Інфраструктура валиться, простирала протираються, як і дешевий лінолеум, склянки б’ються, алюмінієві виделки гнуться... Іржавими поламаними східцями, якими нам запропонувала сходити у воду з нашого шматка пляжу господиня, спускатися страшно й незручно... Гостре каміння зразу при березі можна було б прибирати... Чесно кажучи, не надихають і плями, виявлені мною після шторму при березі. Народ їде в Туреччину, і правильно робить: екстрім, яким вас нагодує Крим, - не той екстрім, за який варто платити.

...Ми знесли з гори Волошина трохи сміття, яке щириться з сухого духмяного різнотрав’я навколо, громадиться на узбіччі звивистого шляху, при самій могилі. Екзальтовані особи залишають своєму кумирові туманні віршовані рядки, викладені камінцями освідчення в любові і пузаті фляшки з-під води, пива й горівки та целофан від пиріжків. Вони вищі за це. За целофан, їй-право.

Відводили душу в чайхані „Еміне”. Східна кухня, смачно й дешево: вечір з баранячим супом, салатом, м’ясною чи рибною другою стравою, десертом, чаєм-кавою, горілкою – звісно ж! – коштував нам трьом у середньому 200 гривень. Плюс 50 гривень кальян. Зате так приємно сидіти спершись на подушки і відчувати себе східною царівною... Підпливають у напівпоклоні з тацею солодощів юнаки, кланяється, перевертаючи вуглики на чаші, юний египтянин, що в Сімферополі навчається на фармацевта...

...Попри наші поодинокі сутички з Тарасом на ґрунті поправок до буджету і мого (на думку Тараса) роздимання проблеми москалів, відпочинок вдався. На жаль, кожна засмага сходить, кожні камінці вицвітають... Останні піщинки ще одного літа витрясла сьогодні з сандалів, як із нещадного піщаного годинника...

Кокт2008