?

Log in

...Лиш кольорова тінь [entries|archive|friends|userinfo]
ГаляП

[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

[sticky post] (no subject) [Nov. 10th, 2012|11:38 pm]
ГаляП
link16 comments|post comment

Давні-давні вірші [Feb. 27th, 2017|10:58 am]
ГаляП
Днями шукала студентський вірш для давньої подруги. Тож довелося погортати зошити, в які не зазирала все життя, бо не до того було, — та й не люблю я озиратися назад: нічого там хорошого… Отож в одному давньому-давньому зошиті надибала я вірші юної бунтарки. Тепер вона більше закрита, бо бита, — хоча давня подруга каже: «Ой Галю, чого ти така відкрита?!» І, звісно, далебі не юна. Хоч не змінилася по суті. Раденька шо дурненька.

ХХХ
Цвіркунчику, ти не захрип?
Вже пісня твоя — наче схлип.
І вітер як те помело,
І коле роса, наче скло.
І в’яжеться в зашморг спориш.
Цвіркунчику, плакать облиш,
Плюнь в них — чи хоч прохрипи
Пісню життя й боротьби.ДаліCollapse )
linkpost comment

(no subject) [Feb. 25th, 2017|10:57 am]
ГаляП
Тато піднявся з льоху, стоїть, вродливий, жилавий і живий, сміється, тримаючи в пригорщі червонобокі яблука. Вони спокійно лежали аж до літа, залишалися незмінно соковитими і специфічно пахли льохом, трохи цвіллю чи що. Маруся, яка сидить на батьківському обійсті, чи то не здогадалася, чи не схотіла прищепити цю велетенську яблуню нашого життя на інше дерево, і тепер вона зникла без сліду. Як зникає все бездітне і безплідне.

Тіні нипають безшумно. Тіні снуються з клубочків світла.Так мені непритомно під грудьми, коли спливає пінним соком у слоїк береза на обійсті покійних батьків.
linkpost comment

Царство Небесне наше [Feb. 24th, 2017|03:37 pm]
ГаляП
…Дивувались і вчитель, і учні,
І приязна паства, і вража:
Які телиці тут тучні,
Яка соковита паша!

Заходили прямо і з тилу,
Куражилися за столами,
Ділили, дурили, лестИли,
Морили і висилали.

Глушив нас дурман на городі,
Валила нас бурмотуха.
А ми наростали з плоті,
А ми воскресали з Духа.

Генсеки, вожді і шефи
Почуваються в нас як дома.
Мутять на нас ґешефти,
А ми захищаєм кордона.

Коли дух стоїть як фортеця —
То й плоть не вмре-не поляже.

…Все в нас на землі зростеться,
Бо Царство небесне — наше
link2 comments|post comment

Всю ніч ішов дощ [Feb. 23rd, 2017|09:14 pm]
ГаляП
Всю ніч ішов дощ. Прокидалася від його музикування по карнизу — й тихо раділа. Я б не сказала, що так уже чекаю тієї весни. Нічого нового вона не принесе. Спочатку – магнолія в університетському бостсаду, прекрасна, незрівнянна. Потім — бузок у центральному ботсаду, прекрасний, божественний. Фоткання і викладання в ЖЖ. І глибоке внутрішнє скімлення, в якому сама собі не зізнаюся: те, що вже прийшло, — воно минає. Споглядання — тішить, а переживання захоплює до останнього атома.

Останніми днями на мене напливають картини з мого обійстя у Хмельовику: неймовірний цвіт велетенських вишень, гудіння бджіл і кружляння пелюсток, золотисті іскри в повітрі, тугі обійми вітру, перші сходи огірків і баштану: я дивлюся на них жадібними залюбленими очима, шепочу, як я їх люблю, даю їм свіжу смачну воду і ласкаве золотисте сонце. І вони сліпо й довірливо тягнуться до мене. Хиляться до некошеної (а хто її покосить) трави важкі півонії, цвіте селекційний жасмин і духмяна чайна рожа. Я йду змити пил у свою ванну – у її готичне віконце зазирають квітучі гілки солодкої груші. Аж ось залетів джміль — виходжу з ласкавої води, відпускаю його й поринаю назад у літепло юрського періоду з різкими феромонами мамонта. Але то, мабуть, залізо, — тутешня вода зі свердловини цілюща, вона миттю гасить біль у втомлених м’язах, і я це люблю.

А вночі питиму вино з горла і вгадуватиму назви сузір’їв… Потім дригонітиму під ковдрою від звуків за вікном: там ходитимуть хижі обережні коти і фиркатимуть серйозні їжаки. Моя хата колись розвалиться, бо я не вмію її доглядати. Сподіваюся, на моє життя цієї розкоші вистачить. Я не весни чекаю, а свого Хмельовика.
link11 comments|post comment

Що під гаслами і биттям себе в груди [Feb. 22nd, 2017|12:57 pm]
ГаляП
Є дуже слушний євангельський вислів — «Хто взявся за плуг і озирається назад — не достоїн Царства Божого». Слово «недостоїн» — від тих Його учеників, які мірялися суспільною вагою, намагалися якнайближче сісти чи стати «коло Самого» і розуміли Ісусове вчення як владу над овечками. Тут було б доречне щось типу «не обряще», ги… У мене для вжитку є інший образ: хто без страховки дряпається на скелю з головою, обернутою назад, зірветься.

Оскільки життя наше таке, що інколи дряпатися доводиться щосили, а нерідко — й лупАти, я баласт скидаю, переводю в цифру і тримаю в серці. «Я поміщу вам закон у серце…» — сказав одного разу той-таки наш брат Ісус. І помістив. Тим, у кого знайшов серце. Цей закон сердечний називається «совість».:)

Отож я не люблю витягувати на світ Божий пережите, хіба якась дата приспічить, родичі нагрянуть… Учора в контексті різких розмов про патріотизм і рідну мову згадала деякі смішні й сумні обставини. Свого часу у мене в університеті були «неприємності» — так пошепки тоді це називали. Зрештою, теж і страшні, і сумні, і смішні, але це інша із-торія. Йшлося до відрахування, врятував мене тоді секретар парторганізації на прізвище Джеджула. Але село, батьків трясли, як холєра, на горищі шукали ворожу літературу. Певна річ, трясли й однокурсників. Одній подрузі я віддала на сховок зошит із віршами, — та повернула вже в часи незалежності, але самі палітурки: більшість віршів хтось пильний про всяк випадок знищив.

Власне, я про інше. Був у мене дядько Іван, уже покійний. У період моїх «неприємностей» його син ще ходив до школи. І ось син виріс, вивчився й пішов робити кар’єру …в КДБ. Звідки, як і всі рядові та офіцери цієї одіозної організації, плавно перемістився в СБУ. А ми дивуємося, чому садять добробатівців і толерують беркутівцям. Сам же дядько до кінця своїх днів був патріотом СССР. Маруся, сестра, свого часу скаржилася: «Уявляєш, у нашому селі тільки одні дядько Іван за Януковича голосували!»

То про шо я. Є така наука — соціальна психологія. Вона, мабуть, знає, які процеси відбуваються в головах людей, коли виникає загроза їхньому базовому існуванню. Мій дядько, син репресованого куркуля Якова Паламарчука, дуже тонко відчув цю загрозу. І перепрограмувався. Знає, думаю, і влада. Тримаючи людей нижче плінтуса, позбавивши їх можливості себе прогодувати й полікувати, — вона має над ними таку владу, яку мало свого часу КДБ, вона під тиском нужди перепрограмовує суспільство на зграю, на здобич і мисливців, на шахраїв і їхніх жертв. Вона перетворює гасла на аргумент, у голосі «патріотів» з’являються металеві нотки, і дуже часто це й не патріоти — а хамелеони: завтра, якщо обставини зміняться, вони кричатимуть зовсім інші гасла. Як кричали інші вчора. У голосі всіх соціальних груп з’являються металеві нотки, а в багажниках нерідко — арсенали.

Мене засмучують окрик, чи обвинувачення, чи просто ярлики, які ми начіплюємо одні на одних. Це те ж саме «не достоїн», а він просто — «не обряще», бідненький. Треба розбиратися у причинах, розплутувати обставини, скидати з тіла України глитаїв-павуків.

Діти репресованих нерідко ставали відданими апологетами системи, діти злиденних інтелігентів — епатажними скоробагатьками. Чому? Тому, що не восторжествувала справедливість. Тому, що реабілітація була формальністю, тому що кагебісти і цековські курви зараз мають спеціальні пенсії, автомобілі й масажистів, а реабілітовані упівці й упістки — часто не мають кутка де дожити. Тому що реляції, декларації й маніфестації — одне, а реальність абсолютно протилежна. Людська психіка — тонка й часто парадоксальна. І той-таки пацан, якого третирувало суспільство за засудженого за УБН батька, сьогодні плюватиме на це ж саме, але вже наспіх перефарбоване суспільство.

У нас зараз торжествує грандіозна підміна — світ і ми боремося за демократичну державу, в основі якої не лежить, не сформувалася національна — кістяк будь-якої життєздатної держави. Все решта на ній може наростати. Був би кістяк.

Насправді не Україна протистоїть Росії, а демократичний «прелєстний Юг Россії» протистоїть відсталій Великоросії з її диктаторським режимом. Причина цього — низи не вміють боротися за національну державу, а верхи — не хочуть і дуже добре вміють маніпулювати, нацьковуючи нас одні на одних… «Царство, розділене в собі…» Далі всі знають.
linkpost comment

Лідери Силіконової долини припускають, що ми живемо в Матриці, і шукають вихід із неї [Feb. 19th, 2017|11:54 am]
ГаляП
Ілон Маск з’явився цілком закономірно, адже людство — передове, не агресивно косне, — впритул наблизилося до прориву старенької стелі можливостей у межах попередніх технологічних і гуманітарних даних. Як із голови Зевса — Афіна, з цієї випрацюваної моделі має народитися нова… Маск – акушер. Один з акушерів. Новий обраний, ги. А чому, власне...

Фізичні закони і базовий світогляд людства свої можливості вичерпали. Щоб розвиток тривав, потрібен новий - складніший - набір кубиків. За Ілоном Маском, це: 1. Що людство живе у віртуальній симуляції, як герої «Матриці» братів (сестер?) Пачовських. 2. Що ШІ (штучний інтелект) — це зло, бо, як і будь-який бездушний інтелект (а штучний – бездушний апріорі), він поневолить і примусить собі служити Божих істот, обмежених формулою «люби, і роби що хочеш». 3. Що краще орієнтуватися на кіборгів, бо ми вже й так ними є: поки що різні розумні девайси-додатки й помічники живуть автономно, але дуже скоро цифровий шар будуть імплантувати десь поряд із корою головного мозку. Можливо, колись це робитимуть зразу після народження дитини чи у певний вік, як роблять щеплення від хвороб. Ну й таке інше.

Націленість Маска на колонізацію Марса теж у руслі технологічної оснащеності і світогляду, які ще тільки грядуть. Але, звісно, вже давно живуть в уяві, у книжках і кінах.


в Силіконовій долині набирає все більшої популярності гіпотеза про те, що людство живе у симуляції, подібній до Матриці.

Де реально перебувають тіла людей і чи існують вони в принципі, поки що невідомо. Але так само, як Дзига забрав Томаса Андерсона з Матриці в реальний світ, ми теж можемо знайти вихід.

Можливо, для цього знадобиться новий Обраний.
link2 comments|post comment

Усе приходить як урок і закріплення [Feb. 19th, 2017|10:37 am]
ГаляП
Я вже звикла, що все приходить у комплекті. І не дивую-си, а тільки тішу-си. Прочитала в Кастанеди про енергетичних вампірів, які промишляють на Землі. В інших термінах і з іншим обґрунтуванням подають це явище східні містики. Але суть залишається незмінною: кожній світлій горі — відповідає чорна діра. Двоїстість — основна умова проявленого світу.

Ця неорганічна вампірична сутність за певних умов і відповідно натренованим людЯм дається бачити. Має вона вигляд чорних згустків, які ще називаються летунами. І харчується енергією людей, як люди харчуються м’ясом тварин. Дон Хуан дотепно зазначив, що летуни розводять людей у людятниках, як люди — курей у курятниках. Запускаючи в розплідник негативні думки й безпідставні зойки, летуни цим самим вибивають із людства дуже високоякісну енергію, яка в іншому випадку пішла б на побудову енергії осмислення, і відтак — на опанування паранормальних (як ми їх називаємо) можливостей.

Летуни тримають нас, буквально, за п’ятки, щоб ми не полетіли. Тільки-но на п’ятках наростає ніжна, високоякісна енергетична шкаралупа, що відповідає за рефлексування, яке само собою, без осмислення й вирішення, — безглузде і шкідливе, — летуни зразу її схрумують.ДаліCollapse )
linkpost comment

Через три роки [Feb. 18th, 2017|03:07 pm]
ГаляП
...Через три роки на Хрещатик і Майдан впускає поліція через рамки. Запитую: «А що буде?» Пацан відповіда: «Річниця Революції Гідності. Превентивні заходи». Людей мало, і правильно. Поминати жертв режиму треба в серці і в церкві. Показушні заходи — пізнє язичництво: магія вже не твориться — а магічні жести ще активно використовуються. ...Чоловіки обговорювали ситуацію і пропонували рецепти. Неозброєним оком було видно, хто втратив тут товариша чи родича. Літні люди просто віддавали шану. Запалювали свічки і клали квіти.

Піднімалася крутою Трьохсвятительською. Там теж повно поліції. І автобуси із, мабуть, спецпризначенцями. Як сьогодні, пам’ятаю: горіли шини, Європейська площа затягнута синім димом, ходить закіптюжена молодь, народ стоїть на Грушевського стінка на стінку. …Потім я піднімалася Трьохсвятительською, і такі ж автобуси стояли обабіч, і такі ж поліцейські чи «Беркут»…

ДаліCollapse )
link2 comments|post comment

СТІНА на лінії розмежування. Читайте в DT.UA [Feb. 18th, 2017|09:22 am]
ГаляП
У нашому суспільстві дуже важко визрівають стратегічні ідеї. Бо наша держава олігархічна: як на географічні регіони, вона поділена на олігархічні помістя й володіння. Це модернізований рабовласницький лад. Як ми знаємо, дуже неефективний, бо раби — сила непродуктивна. Але не буду заглиблюватися в аналогії й розумування.

Буквально позавчора ввечері я з інтересом прочитала Рішення РНБО з приводу блокади Донбасу, а заодно — з приводу злочинного бардаку в енергетичній системі, і мене шокував словесний зворот «проведення АТО» в державних документах. Це параліч – і держави, і народу! 2200 вояків, цвіту нації, — це тільки за даними генштабу — вже полягли на східному кордоні України. Це не «триста як скло». Знаючи арифметику наших штабів, цю цифру треба помножити, щонайменше, удвічі. Отож війна, яка в державних документах називається таким собі сірим бюрократичним зворотом «антитерористична операція», не має шансів коли-небудь закінчитися.

Так не має шансів бути наповненим водою діряве відро. Хіба тоді, коли кінчиться вода — чи народ…

Я думаю, що тези, які сьогодні оприлюднив у DT.UA Сергій Рахманін, бродили в кулуарах політикуму давно, але він (політикум), як колись мисливські пси у знаті, в нас теж чітко прив’язаний до хазяїв. Тези осмислені, обґрунтовані і, мабуть, єдино реальні. Військовим наскоком нам Росію сьогодні не перемогти — тільки військо покладемо. Дипломатичним — тим більше. І далі випускати в цю діру кров — померти від втрати крові. Виконати «Мінськ» — означає федералізувати й розділити Україну між впливовими сюзеренами, як пропонував днями Жирик.

У цій війні все зайшло надто далеко. Пам’ятаю, як однотуровий, ідучи на президентство, обіцяв залагодити «конфлікт на сході» через тиждень. Зараз, через три роки, виснажені, але не скорені, ми, здається, маємо єдиний шанс, щоб вийти з цієї війни, — побудувати «Стіну» (у прямому й переносному сенсах) на лінії розмежування. Така «стіна» неодноразово виручала сім’ї й народи, виручає і ще виручить...

5. "Мінськ" узаконив Москву (фактичного агресора) у статусі миротворця, а лідерів ОРДЛО — як переговірну сторону. Вихід із цього формату дозволяє називати речі своїми іменами: окупантів — окупантами, сепаратистів — сепаратистами;

6. Зведення "Стіни" (формальної як явища і фактичної — як перепони) знижує ризик втрат. Більшість загострень на лінії розмежування були пов'язані з помилковим тлумаченням людьми зі зброєю будь-якої, навіть локальної, навіть ситуативної ескалації. Будь-яка стрілянина супроводжується нервовим очікуванням наступу. По обидва боки. Встановлення стіни, фіксація Україною політики ненападу, можливе створення буферних зон на лінії фронту, як мінімум, тимчасово знизять напругу, зменшать імовірність обстрілів і, як результат, знизять кількість жертв, насамперед серед мирного населення;
linkpost comment

navigation
[ viewing | most recent entries ]
[ go | earlier ]